Основні правила
Можна виділити декілька правил, яких потрібно дотримуватись:
1. Не запізнюватися, приходити на 10-15 хв. раніше Літургії.
2. Ставати з хоругвою тоді, коли беруть хрест і патериці, організовано всі разом.
3.Прослідкувати чи рівно ти став по відношенні до хоругви, яка перед тобою та хоругви збоку.
4. Бути уважним на Літургії, не пропускати нахиляння хоругви. В разі невпевненості, звертати увагу на перші хоругви.
5. Якщо хочеш приступити до Євхаристії, до чого заохочуємо завжди, можна попросити людину, яка стоїть неподалік, щоб підмінила тебе на час приймання Євхаристії.
5. В кінці Літургії 3 рази наклонити, поставити на місце та подякувати Богові молитвою.
ХОРУГВА
Слово «хоругва» походить від монгольського слова зі значенням «знак, знамення» і вживалося спершу у військовій справі. Вже від початку існування військових угрупувань вживалося як символ військової сили. У війську хоругва – це свята річ, тому є відповідна особа, яка її носить і доглядає. У військових походах хоругва йде завжди попереду. Якщо на війні супротивник заволодів хоругвою – це означало поразку. Існували навіть жорстокі покарання за втрату чи пошкодження хоругви.
Форма хоругви, яка використовується в Церкві, бере свій початок від імператора Костянтина Великого (IV ст.). На початку свого панування імператор Костянтин проголосив свободу віросповідання. Фанатик поганства Максиміян Галерій на сході і жорстокий тиран Максентій на заході ненавиділи Костянтина і надумали позбавити його влади, а, за можливості, – вбити. Імператор Костянтин дізнався про наміри Максиміяна і Максентія і, незважаючи на свої слабкі військові сили, оголосив війну Максентію за насильства, які він чинив над християнами в Римі. Костянтин молив Бога дати йому знамення, яке б підбадьорювало його воїнів у боротьбі проти поганських військ. Господь почув його молитву. Погідного дня імператор і все його військо побачили на небі великий і як сонце ясний хрест, на якому були слова: «Цим переможеш». Ніхто не розумів, що означає це видіння. Але вночі Костянтинові з’явився Спаситель із хрестом у руці й наказав, щоб військо з таким самим знаменом ішло в бій і ним перемагало ворога. Костянтин наказав зробити таке знамено з вишитими золотом літерами «ХР» – двома першими літерами імени Христа. З цим знаменням імператор переміг своїх ворогів.
Однак хоругва увійшла у життя Церкви не відразу після такої величної перемоги. Деякі дослідники історії Церкви твердять, що початком уживання хоругв можна вважати зародження хресних походів, тобто торжественних походів до святих місць.
Одним із важливих атрибутів церковного простору є хоругви. В інтер’єрі храму, на богослужіннях хоругва, як прапор, символізує тріумф Христової Церкви. Як зазначають богослови, церковні хоругви також є символом ангелів у білосніжних і кольорових одежах [1]. Тріумфальне значення хоругви підкреслює також іконографія Воскреслого Христа, який у західноєвропейському мистецтві від ХІІ ст. зображається із хоругвою в руці.
Хоругви представляють церкву у процесіях з нагоди різних свят чи урочистих подій. За їхньою іконографією можна визначити приналежність громади до конкретного храму. З хоругвами відбувалися усі святкові процесії, особливо з нагоди Богоявлення, Великодня, храмового свята, процесії з чудотворною іконою, приїзду чи зустрічі достойної особи та ін.
Крім того, з хоругвами і процесійним хрестом відбувався обряд похорону.
Звичай тримати у церкві хоругву під час Літургії перейшов, очевидно, з військового ритуалу. Військові хоругви при віддані шани тримали розгорнутими та нахиляли
На церковній хоругві обов’язковим є зображення святого, празника чи події зі Святого письма. Це єднає хоругву з іконою. Її можна віднести до того типу ікон, які ми називаємо процесійними, з тією різницею, що виконана вона на тканині і має відповідну форму й обрамлення. За іконографічними джерелами та збереженими творами можемо простежити, що від XVII ст. українські церковні хоругви складалися з полотнища, тканини з трьома або чотирма вирізами знизу, прикріпленого до горизонтальної поперечки, яка зверху кріпилася до древка. Древко було увінчане хрестом. У центрі полотнища у прямокутній або квадратній рамці уміщувалося центральне зображення Христа, Богородиці, святих або біблійної сцени. З обох боків полотнища теми середників були різними. Нижні вирізи мали декоративний характер, можна також говорити про символічне значення їхнього числа. Наскільки можна простежити, старші хоругви з Північної Русі, Болгарії, Вірменії XIV—XVI ст. таких вирізів взагалі не мали.
Використання знамен у церковних процесіях в українських храмах зафіксоване декретом короля Зигмунда І Старого, виданого у 1512 році. У ньому підтверджуються права церкви, зокрема, дається дозвіл на виніс хоругов з храму під час релігійних обрядів.
Через брак пам’яток неможливо здійснити повне дослідження розвитку церковних хоругов впродовж всієї історії їх існування на українських землях. Найдавніші пам’ятки датуються останньою чвертю XVI ст. (хоругва з церкви у Старій Солі на Старосамбірщині) – початком XVII ст. Саме від цього часу збережені іконографічні джерела на цю тему. Таким чином більш реально можна говорити про розвиток церковних хоругов від XVII ст. Як засвідчують збережені церковні хоругви останньої чверті XVI– ХІХ cт., вони були тісно пов’язані з іконописом. Нерідко майстер, який малював ікони для іконостасу, малював також і хоругви.
З плином часу кожна літургійна річ у Церкві набирала богословського значення. Не оминуло це і хоругву (фану). Так, вона стала переможним символом перемоги над світом. Тому під час Божественної Літургії, яка є відображенням перемоги Христа над світом, бачимо хоругви, де спочатку був зображений Ісус Христос або хрест Господній. Згодом почали представляти і святих, щоб заохотити вірних до наслідування їхнього життя, їхніх перемог над гріхом, кроків до Царства Божого. Кожного разу, коли ми бачимо хоругви, вони кудись є скеровані: на Службі Божій – в бік святилища, що є небом (раєм) на землі; на хресному ході або прощі – до святого місця, де особливо перебуває Ласка Божа… Так хоругви показують нам, до кого маємо прямувати, а також закликають до перемоги над гріхом.
Щоразу, коли будемо споглядати на хоругву чи фану, розважмо над подією чи особою, яка зображена: можливо, саме вони допоможуть збагнути правдивий шлях до Бога, який чекає на нас кожної миті життя.