Церква Покрови Пресвятої Богородиці

Навернення і покаяння 

В одному американському часописі описано дивну і дещо цікаву історію. 
Молодий чоловік закінчував навчання в університеті. Його батько був надзвичайно гордий за свого сина і дуже його любив. Одного разу він запитав свого сина про подарунок, який би хотів він отримати після захисту диплому. Син відповів, що найкращим подарунком для нього був би новий автомобіль. В день захисту диплому син сподівався отримати від батька ключі до нової машини. Був дуже здивований, коли батько вручив йому якийсь пакунок. Коли син відкрив цей пакунок, то побачив… Біблію. Молодий чоловік, розчарований тим, що не отримав очікуваної машини, кинув Біблію на стіл, залишив рідний дім і з цього моменту не спілкувався з батьком.
Через кільканадцять років він отримав повідомлення про смерть батька. Мати просила сина, щоби зглянувся над нею і прийшов додому на похорон батька. Коли син відкрив двері дому, то побачив, що Біблія, через яку він погнівався з батьком, виставлена на столі. Після привітання мати просила взяти його до рук Біблію, відкрити її і подивитися, що там є. Коли син відкрив Біблію, то побачив білий конверт. В конверті він знайшов чек, датований днем захисту диплому. І чек відповідав сумі необхідній для купівлі нової машини. Тільки тепер син зрозумів, яку велику кривду заподіяв він своєму батькові. Батько любив його так сильно, що хотів подарувати йому все. Він не тільки дав йому гроші на автомобіль, але, вручаючи йому Біблію, хотів нагадати про те, що в житті є найважливішим. А син все це відкинув…
Це – притча сьогодення, яка є віддзеркаленням Ісусової притчі про блудного сина. Ця сучасна історія воскрешає в нашій пам’яті Ісусову чудову, надзвичайно багату і невичерпну розповідь, звернену до кожного з нас. Милосердний батько в притчі про блудного сина так само любив свого сина. Важко уявити собі, що він відчував у тій хвилині, коли молодший син попросив його про належну йому частку майна. Без слова спротиву, але напевно з розірваним і зраненим серцем, виконав він волю сина, не наказуючи і не примушуючи залишитись і бути послушним йому. Свобідна воля сина для нього безцінна.
Бог є Любов. Бог – це милосердний Отець, а ми Його діти – діти Любові. Любов Божа і Його милосердя невичерпне і для «блудної дитини» незрозуміле. Коли приглянемося тому невдячному синові, зауважимо в ньому деяку схожість з нами. На цій землі ми маємо все необхідне. Про все подбав наш Отець. Сам Ісус говорить про милість Отця, який вбирає в прекрасну одежу лілеї і годує птахів. Ми не повинні так перейматися земними речами, бо дбає про нас сам Всемогутній Бог, а Він – наш Отець. Як земний батько дбає про свою дитину, то як же тоді дбає про нас Отець Небесний! Ісус каже нам, що ми повинні шукати перше Царства Божого, а все інше додасться. Царство Боже – це наша домівка. Та на жаль людина забуває про це. Коли ми приходимо в цей світ, цей світ нас притягує. Зростаючи у ньому, ми насолоджуємось п’янким ароматом, що йде від світу, він затьмарює наш розум: ми бажаємо побачити, що ж це таке світ. І, хоч любимо Бога, полишаємо Його, щоб жити своїм життям, як рано чи пізно полишаємо своїх земних батьків. Ми віддаляємося і малу-помалу в круговерті життя забуваємо того, хто любить нас понад усе і хто нам ближчий за всіх.
Проте наш люблячий Отець передбачив і цю слабкість грішної людини. Він дав нам дар навернення і покаяння, які є основою християнського життя і шляхом до Небесної Домівки. Блудний син, втративши все, «опам’ятався», глибоко усвідомив свою вину перед батьком, свою ницість і зрозумів, що лише у батька він буде мати все необхідне, буде щасливий – він навернувся і покаявся. Господь завжди цінує нашу свобідну волю і, хоч з болем серця, та все-таки дозволяє нам відійти від Себе, впасти дуже низько і болюче, бо хоче, щоб ми добровільно вирішили бути при Ньому. Добровільне повернення до Отця - це наше покаяння, бажання виправитись, бути кращими дітьми і не ображати більше нашого Отця – це повернення до Домівки.
Перший крок навернення блудний син зробив, тоді, коли «опам’ятався», усвідомив свій гріх, проте цього замало. Батько надалі очікує його, виглядає і сумує – потрібна зустріч з батьком, виявлення своїх провин перед ним, благання про милосердя: «Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба і проти тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів». Цей уривок виражає постанову  приступити до Тайни Покаяння. Саме у ній ми виявляємо свої гріхи і просимо прощення і милосердя. Якщо прочитаємо продовження притчі, то побачимо, що батько вийшов назустріч сину, він не вимагав пояснень чи витрачених намарно грошей, гарантій, що такого більше не повториться. Батько не дав сину навіть можливість завершити своє виявлення гріхів: як тільки побачив здалеку сина «побіг, на шию йому кинувся і поцілував його». Він вже йому простив, як тільки побачив його. Так само чинить з нами наш Отець. Вже саме бажання людини повернутись до Бога спонукає Його простити нам всі наші провини. 
Відразу за покаянням сина приходить свято: «А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був і знайшовся. І вони заходились веселитися». Такий бенкет дарує нам після навернення і покаяння наш Отець, Він одіває на нас освячуючу одіж у Таїнстві Євхаристії; не карає нас за причинені Йому образи, бо не думає про себе. Він знає, що покарання ми вже понесли, віддалившись від Нього. Ми самі покарали себе. На один наш слабкий порух – яка відповідь, яке свято! Коли Він зауважує цей маленький наш крок, коли «вже бачить сина здалеку», то притягує нас до себе, обіймає, цілує, навіть ризикуючи викликати незадоволення старшого сина.
Позиція старшого сина несе небезпеку. Він ревнивий і корисливий. Старший син уособлює людину, яка працює і начебто не полишає дому Отця, проте очікує компенсації за те, що вважає своїми заслугами. Він виражає невдоволення, бо вважає, що батько йому винен більше ніж молодшому сину, забуваючи про Дателя всіх ласк. Цей уривок розмови з старшим сином дещо відображає сенс ще одної Ісусової притчі – притчі про робітників у винограднику. Старший син так і не прийняв щедрість і великодушність Отця, не зрозумів, що «Бог є любов», а «любов усе зносить, все вірить, усього надіється, все перетерпить» (1 Кор.13, 7) Відкритись на Божу Любов і прийняти Її є нашою дорогою до щастя, до нашої Домівки.

В.Марко, катехит