сценарій
Слідами Марії
Актори: Ісус, Марія, 3 дітей, вагітна жінка, пияк, Лазар, багач-бізнесмен, блудниця, бабуся, багачка.
1-а дія
В залі гасне світло. Звучить мелодія .На сцені світло. У лівому кутку сцени – трон на підвищенні.
Голос:
Довга дорога піднімається до гори, до неба. Губиться десь серед хмар. Дорога не легка, рясно вкрита іржавими цвяхами, гострим камінням і скалками битого шкла.
Пауза. Із крайніх дверей в зал заходить Ісус (тримає запалену свічку в руках).Проходить до 2-го повороту і в зал заходить Марія з дітьми (3 дітей) За Марією йдуть вагітна жінка, пияк, Лазар, багач, блудниця, бабуся, багачка.
Голос:
Люди ідуть босоніж. Цвяхи впиваються в тіло. Багато людей має закривавлені стопи. Проте ніхто не сходить зі шляху. Всі бажають дійти до неба. Кожен крок завдає страждань, болю. Цей шлях довгий і важкий. Попереду натовпу іде Ісус. Він також босий, проте ступає легко та рішуче. Жодного разу не зранив собі ніг. Ісус йде та йде. (виходить на сцену) Ось Він досягнув неба. (пауза) Сівши на великому гарному троні, Ісус пильно дивиться вниз. Поглядом і руками Він підбадьорює натовп людей. Попереду йде Марія. Вона ступає по слідах Ісуса, тому йде легко і швидко. Вона допомагає іншим і бажає, щоб люди наслідували її, ступали по її слідах. Деякі прислухаються і шлях стає простішим. Та є й такі, які не хочуть бачити гостре каміння і шкло на дорозі, тому калічать себе і гублять сліди Марії. (Марія піднімається по сходах з дітьми) З Марією йдуть діти. (йдуть по сцені в напрямку трону, на якому сидить Ісус). Вони весело про щось розмовляють. Діти йдуть легко і не відстають. Вони знають, що їх є Царство Небесне... (діти з Марією вже біля Ісуса, а всі люди тільки вийшли на сцену і завіса закрилась)
2-га дія
На сцені зліва хрест. Марія біля хреста, споглядає. Всі люди на сцені справа, крім блудниці. Вагітна дівчина ближче до переду сцени. Пияк з пляшкою на пеньку. Багач сидить з ноут-буком, рахує щось. Лазар (хлопець з костилями) сидить і щось замислився, біля нього бабуся – рахує гроші-копійки, загорнуті в хустину; багачка розглядає себе в дзеркалі, наводить макіяж.
Вагітна дівчина (веде монолог):
Як вони могли?! Невже для них думка людей важливіша ніж власна дочка? А я думала вони мене люблять і зрозуміють. (задумалась) А Андрій? Я так довіряла йому! Летіла мов на крилах і хотіла, щоб він перший дізнався про нашу дитину. Яка ж я наївна! Дурне дівчисько! Для нього ж головне закінчити освіту, здобути кар’єру, вести розкішне життя... І як туди може впхнутися дитина? Вона для нього ніщо, зрештою як і я. А я думала... мріяла... сподівалась... А може вони і справді праві? (Марія повертається обличчям до вагітної) Для чого мені в 16 років ставати матір’ю? Для чого така відповідальність? Та й скільки клопотів! Уявляю, що будуть говорити про мене: донька педагогів залетіла! Стид і ганьба. Батьки цього справді не винесуть. Батьки... Андрій. Але чому ніхто не питає моєї думки? Чому завжди вирішують за мене? Невже аборт це єдиний вихід? Це ж моя дитина... вона тут, маленька і жива (береться за живіт, підходить Марія)
Марія:
Дитино, ти вагаєшся, я знаю. Подумай про те нове маленьке життя, якому ти даш можливість радіти, бігати, усміхатись, бачити ту красу, яку створив наш Отець. В тебе буде хтось, хто називатиме тебе мамою.
Дівчина ( замріяно посміхнулась, але згодом):
Але як я сама дам собі раду?
Марія:
Пам’ятаєш, як бабуся на Різдво, коли тобі маленькій було 6 рочків, розказувала про народження Ісусика, мого Сина. Згадай убогу стаєнку, чужий край, неприязних людей, які не приймали нас, холод... Та чи це було важливо для мене? Ні. Усмішка Ісусика – ось найбільше багатство. Коли візьмеш свого сина (підкреслює „сина”, бо вона вже знає, що буде син) на руки – зрозумієш це. А зараз довірся мені. (веде дівчину до хреста, вагітна іде зі сцени, Марія залишається біля хреста)
На передній план виходить пияк, надпиває з пляшки. Марія його зауважує і звертається з молитвою до Отця.
Марія:
Отче Небесний! Для Тебе є важливою кожна людина! Глянь на цього блудного сина. Змилосердись над ним, бо не знає, що робить. Не допусти аби гріх алкоголізму вбив його. Ти любиш його безмежно. (пауза, пияк прислухається і опам’ятовується) Він - Твоя дитина. Спаси його і його сім’ю.
Пияк (із здивуванням і жалем:, молитва Марії зачіпила його серце, бо почув, що хтось його все ж таки любить):
Хто ти? Хіба ти знаєш мої проблеми? Глянь на мене, хто мене такого може любити?
Марія:
Бог тебе любить і я тебе люблю... Я знаю твої проблеми і хочу допомогти.
Пияк:
Чим ти можеш мені допомогти? Я ж сам не знаю як з цього вибратись.
Марія:
Довірся моєму Сину, Ісусові. Він знає твоє минуле, віддай Йому своє теперішнє і Він подбає про твоє майбутнє. Іди за мною до Нього. Марія йде до хреста, пияк за нею. Пияк трохи вагається. Марія призупиняється і говорить: не оглядайся назад, іди за мною. Пияк викидає пляшку і сміло йде за Марією.
Коли вони йдуть, в той час голос з-за сцени.
Голос (під торжеств енну мелодію):
А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся.
Лазар підноситься на милиці, підходить до багача
Лазар:
Добрий день, Михайло Степанович.
Багач зміряв погордженим поглядом і далі в папери:
Добрий, добрий, але маю для вас одну хвилину.
Лазар:
Становище важке, Михайло Степанович. Прийшов по допомогу. Я і моя мати надіємось на вас.
Багач:
Конкретніше, хвилина закінчується. (не піднімаючи голови)
Лазар:
Мати без роботи. А мені потрібне лікування. Та й жити нема за що. Допоможіть, будь ласка, коштами.
Багач:
Не ти один такий. Он скільки до мене ходять. (показує папку прохань)
Лазар:
Я не прошу багато. Скільки ваша ласка. Мама журиться. Потрібна операція, а грошей зовсім нема.
Багач:
То й що з того? В мене інші проблеми на голові (рахує по ноутбуку), зараз не маю часу, підійдіть іншим разом. Підносить телефон, який задзвонив: - Вже біжу (встав, взяв ноутбук і поспішив вийти)
Лазар (слідом за ним):
Вибачте, Михайло Степановичу, до побачення. (Лазар пошкутильгав на милицях в сторону хреста, Марія руками запрошує його)
Звучить мелодія
Голос: Авраам же промовив: Згадай мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся.
Жіночі голоси з-за сцени:
- Ану забирайся звідси!
- Згинь з очей, пройдисвітко!
Вибігає дівчина-блудниця, так ніби її виштовхують, багачка міряє поглядом.
- Щоб більше ноги твоєї тут не було!
- Мало тобі розбитих сімей!
- Тут тобі не місце!
- З чоловіком моїм вирішила порозважатись!
- Ти, брудна ганчірка!
- Забудь дорогу сюди.
Дівчина затуляє вуха, ці слова ріжуть її серце, вона в розпачі:
Дівчина:
Мій Боже, всі мене зневажають! Як змінити своє життя? Як почати все спочатку? Як забути… Гуляння до світанку, життя в розвагах, танці, чоловіки…? Як я могла!? Здавалось мала все… А що ж тепер? Погорджені погляди людей, насмішки, прокльони. Я того варта. Я на це заслужила…, я ж втручалась в їхні сім’ї, споювала їхніх чоловіків, розважалась з ними, нехтувала жінками і дітьми… Я негідниця. Нема мені прощення, нема, нема, нема…Киває головою
Почувся голос з-за куліс:
Хто з вас без гріха, нехай перший кидає у неї камінь.
Блудниця здригається від цих слів. Не знає хто їх сказав і до кого вони звернені. Оглядається, поглядом зустрічає Марію. Марія ніжно усміхається. Блудниця підходить до неї і питає:
Блудниця:
Пані, чи чули ви ці слова?
Марія (спокійно):
Чула.
Блудниця:
А чи знаєте Ви, хто їх сказав і кому?
Марія:
Це твій наймилосердніший Отець промовив до тебе, дитино моя. Він почув твоє каяття.
Блудниця:
Та чи моє каяття щось значить, чи може воно виправити все це лихо, яке я вчинила?
Марія:
Ще до недавна – ні. Ти купалась не в тій любові, та тепер ти на правильній дорозі, доню. Йди за мною, люби та вже більше не гріши.
Марія веде блудницю за собою до хреста. Блудниця йде далі, а Марія залишається.
На сцені залишаються багачка і бабуся. Бабуся сидить, витягує хустину, в якій загорнуті дрібні гроші, і рахує їх. Багачка зверхньо дивиться на неї і говорить:
Багачка:
Та що це ви тут задумали? Клянчати збираєтесь? Ось знахабніли вже!
Марія підходить ближче, наслухається.
Бабуся:
Та ні, шановна пані. Я рахую скільки мені з пенсії залишилось. Хочу дати на будову нашого храму. Може цей дрібний останній гріш якось допоможе…
Багачка (гордо):
Ха! Яка користь з вашого гроша! Я б стидалась таке давати. Хоча б сотку дали!
Бабуся:
Та не маю я, дитино моя. Дала би м з радістю, та лише цей мізер несу до церкви. І молю Пресвяту Діву Марію, щоб взяла всіх нас під Покров і дала можливість мені, старенькій, почути Службу Божу у новому храмі.
Багачка:
Та з такими вашими копійками ще й мої правнуки не дочекаються! Ось я збираюсь дати 100 евро. Оце сума! На моїх грошах швидше збудується собор ніж на ваших, бабусю. Не смішіть людей.
Бабуся:
Не знаю, не знаю чия жертва миліша. Господу видніше. Піду я вже, шановна пані. Хай Господь благословить вас!
Багачка фиркнула, ніби не почула цих слів, обернулась, закурила і вийшла. А бабуся підвелася і пошкандибала в напрямку хреста, до Марії. В той час голос з-за куліс:
Голос:
Істинно кажу вам, що ця бідна вдова кинула більш від усіх. Усі бо вони вкинули як дар Божий з їхньої надвишки, вона ж з убозтва свого поклала ввесь свій прожиток, який мала.
Вікторія Марко