о.Роман Юрченко
Деякі з цих міркувань висловлювалися ще в глибокій давнині, в світі язичницькому (Піфагором, Платоном). Однак тільки в середині ХХ сторіччя в Англії, а потім і в інших країнах виникли великі громади вегетаріанців. З тих пір вегетаріанський рух все більш і більш зростає; його послідовники ревно поширюють свої погляди і прагнуть втілити їх в життя; так в західній Європі є немало вегетаріанських ресторанів (у одному Лондоні їх до тридцяти), в яких страви готуються виключно з рослинної їжі; видаються книги вегетаріанського куховарського мистецтва, в яких містяться страви і вказівки для приготування більше восьмисот блюд.
Вегетаріанству обіцяють широке майбутнє, оскільки, говорять, людство хочеш не хочеш врешті–решт прийде до вегетаріанства. Вже і тепер в деяких країнах Європи помічається помітне зменшення худоби, а в Азії це явище набуло ще більшого розповсюдження, особливо в найбільш населених країнах - в Китаї і Японії. Так що в майбутньому, хоч і не близькому, зовсім не буде худоби, а отже, і м\'ясної їжі. Якщо це так, те вегетаріанство має ту заслугу, що його послідовники розробляють способи живлення і спосіб життя, до якого рано чи пізно всі люди повинні будуть прийти. Але окрім цієї проблематичної заслуги вегетаріанству належить та безперечна заслуга, що воно пред\'являє нашому ласолюбному і зніженому суспільству наполегливий заклик до стриманості.
Так наприклад великий сподвижник вегетаріанства помічає: ,,Придивіться, - говорить Толстой, - до нашого життя, до того, чим надихається більшість людей нашого світу; запитайте себе, який головний інтерес цієї більшості? І як не дивно це може здатися нам, звиклим приховувати наші справжні інтереси і виставляти фальшиві, штучні, головний інтерес життя більшості людей нашого часу - це задоволення смаку, задоволення їжі. Починаючи з бідних до багатющих станів суспільства, обжерливість, я думаю, є головна мета, є головне задоволення нашого життя. Бідний, робочий народ складає виключення тільки в тій мірі, в якій потреба заважає йому вдаватися до цієї пристрасті. Як тільки у нього є час і засоби до того, він, наслідуючи вищим класам, набуває найсмачніше і солодше. Справжній інтерес більшості - це їжа. Як поїсти, що поїсти, коли, де? Жодне торжество, жодна радість, жодне відкриття чого б то не було не обходиться без їжі" .
Звичайно, не можна в усьому погодитись з цією думкою, але є тут і значна доля правди. Тому і наполегливий заклик з боку вегетаріанців до стриманості, до скорочення витребеньок є до речі; і якби вони обмежилися цим закликом, то залишалося б тільки радіти успіху і зростанню вегетаріанського руху. Але нерідко успіх буває оманливим. Так послідовники вегетаріанства приписують йому те, чого воно насправді не має і не може мати.
Зокрема вегетаріанці думають, що якби люди не вживали м\'ясної їжі, то на землі давно вже встановилося б повне благоденство. Ще Платон, помічав в діалозі ,,Про республіку” корінь несправедливості, джерело воєн і іншого зла в тому, що люди не хочуть задовольнятися простим способом життя та лише рослинною їжею, і їдять м\'ясо. А у іншого прихильника вегетаріанства, вже з християн, анабаптиста Трайона (1703 †), знаходимо думки, які автор ,,Етики їжі” приводить в своїй книзі. ,,Якби люди, - говорить Трайон, - припинили розбрати, відмовилися від пригноблення і від того, що сприяє і розташовує їх до того - від вбивства тварин і споживання їх крові і м\'яса, - тоді в короткий час ослабіли б, а може, і зовсім перестали б існувати між ними взаємні вбивства, диявольські розбрати і жорстокості. Тоді припиниться всяка ворожнеча, не буде чутно жалісних стогонів ні людей, ні худоби”.
На думку вегетаріанців на землі встановиться справжній рай, якщо люди відмовляться від м’яса.
Дозволено, проте, більш ніж засумніватися в здійсненності всіх подібних мрій вегетаріанців. Хоч вони і заявляють, що ,,їх система вражає самий корінь зла і обіцяє не утопічні вигоди”, проте від того, що люди перестануть їсти м\'ясо, навряд чи встановиться на землі рай, Царство Боже, бо Царство Боже, по премудрому слову Апостола Павла, не їжа і пиття, але праведність, і мир і радість в Святому Дусі (Рим. 14, 17). Християнське вчення завжди було чуже духу мрійливості. Воно тим і відрізняється від різних утопічних теорій, що ясно розрізняє ідеал і дійсність. Вказуючи людським прагненням кінцеву мету в ідеалі, в той же час ніколи не втрачає із виду і дійсності. А в цій-то дійсності і неможливе повне здійснення ідеального щастя. Потреби, горе і сварки завжди отруюватимуть земне життя людини, завжди будуть супутниками в нашому справжньому стані, оскільки причина цих нещасних явищ не зовнішня, не випадкова і скороминуща, а якнайглибша, внутрішня, така, що полягає в гріховному стані самої природи людини, в пошкодженні її гріхом. Доти такий стан людської природи продовжуватиметься, доки не зміняться в корені ненормальні умови нашого життя, поки не відновляться у нас правильні відносини до Бога, до власного призначення і до зовнішнього світу, тобто поки справжнє життя не зміниться новим вічним життям, поки не відкриється для людства нове небо і нова земля, в яких правда живе (2 Петр. 3, 13),- доти завжди буде бідність, горе і хвороби. А оскільки корінь всіх цих лих лежить набагато глибше, ніж думають вегетаріанці і подібні ним мрійники, то і засіб, на який вони указують, один само по собі не може звільнити від зла: він для цього замалий і поверхневий.
Звичайно це правда, що стриманість від вживання м\'ясної їжі, приборкує наші пристрасті і хіть, дає велику легкість нашому духу і допомагає йому вивільнятися з-під панування плоті і підкорити її своїй владі. Так святий Іоан Золотоустий говорить: „Піст дає небесну вигоду, а ласолюбство – шкоду, що підлягає покаранню. Хто віддається їжі і задовольняє пристрасть черева, той втрачає духовний плід душі; а хто постом висушує плоть і уникає обжерливості, той заготовляє небесну нагороду” Проте було б помилково вважати, що тільки ця тілесна стриманість закладає основу моральності, і виводити з цього всі високі етичні якості, що рослинна їжа сама по собі створює багато чеснот.
Тілесний піст має поєднатись із духовним, бо не можна приборкати тіло, не упокоривши спочатку дух. Причому тіло обов’язково має підкорюватись духу, а не навпаки. Крім того, святі отці застерігають від помилкової і шкідливої думки, згідно з якою центр тяжкості подвигу посту переноситься на тіло. На їх думку, першочерговим завданням посту є досягнення моральної досконалості, духовних чеснот і любові, а вже потім – тілесні обмеження. Так, св. Василій Великий говорить: „Стережись вимірювати піст простим утриманням від їжі. Ті, хто утримуються від їжі, але поводяться погано, уподібнюються дияволу, який хоч нічого не їсть, однак не перестає грішити”.
Отже, піст тілесний служить тільки засобом і допомогою для придбання чеснот - чистоти і цнотливості і повинен обов’язково поєднуватися з постом духовним - з тим, що утримується від пристрастей і гріхів, і ухиленням від худих помислів і злих справ. А без цього сам по собі він не достатній для спасіння. Святі отці вчать, що дійсний піст буває тоді, коли людина утримується від зла.
Не вважаючи одного тілесного посту достатнім для спасіння, подвижники благочестя в той же час не визнавали і того, щоб піст цей був для всіх обов\'язковий (як хочуть того вегетаріанці). Проповідуючи тільки постійну помірність в їжі і питті і самі утримуючись від споживання м\'яса, вони для інших не забороняли їсти м\'ясну їжу. ,,Потрібно все вживати на славу Божу, - говорили вони, - ні від чого абсолютно не віддаляючись, як роблять єретики, що безрозсудно відкидають те, що Бог створив вельми добрим. Від всіх харчів, що знаходяться, хоч би і солодких, потрібно брати помалу. Таке міркування мудрих, бо, щоб деякі роди їжі вибирати, а інші залишати; щоб і Господу дякувати і зберегти не гордовитість душі: так ми уникнемо піднесення і не гребуватимемо тим, що Бог створив добрим”. Тих же людей, які надають увагу речовині харчів і їжі, залишаючи осторонь "розуміння", - таких отці називають "нерозсудливими". Кожна людина, що прагне звершити подвиг посту, має власноруч встановити обмеження в їжі і період утримання. Про це говорить Феодор Студійський в повчанні на п’ятницю першої седмиці Великого посту: „Дивись і приймай рішення щодо посту за власною неміччю. Молодим – більше, щоб перебороти пристрасті, хворим – менше. Міру нехай визначає внутрішній вчитель – власна совість. Не може бути однакового для всіх”.
Такий по істині мудрий погляд Святої Церкви на споживання м\'яса. У своїх постановах вона завжди має на увазі не якусь безособову людину, яку нерідко мають на увазі різні мрійники на зразок вегетаріанців, а людину живу, зі всіма її потребами, неміччю; і до них Церква, відноситься з найбільшою поблажливістю і милосердям. Бувало, що великі подвижники і святі мужі ,,заради людської немочі", не тільки не докоряли тих, які їли в піст "недозволені харчі", але навіть і самі куштували від цих харчів.
Повчаючи що ,.любов - вище за піст". Надихаючись від слів Апостола: ,,Немічного у вірі приймайте без суперечок про погляди. Бо один вірить, що можна їсти все, а немічний їсть овочі. Хто їсть, не зневажай того, хто не їсть; і хто не їсть, не осуджуй того, хто їсть, тому що Бог прийняв його. Хто ти, що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть він або падає. І буде поставлений, бо Господь має силу поставити його. Кожен роби за свідченням свого розуму. Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Богові; і хто не їсть, для Господа не їсть і дякує Богові” ( Рим. 14, 2). Звідси можна прийти до думки, що за апостола Павла теж були суперечки про те, чи їсти м\'ясо або тільки овочі, Однак він називає немічним того, хто вважає дозволеним для християнина їсти тільки овочі - і хто на споживання м\'яса дивиться як на щось аморальне і злочинне (як і дивляться на це вегетаріанці).
Отож такі люди думають, що їжа сама по собі може наблизити нас до Бога (I Кор. 8, 8), немов Царство Боже є їжа і пиття, а не праведність, мир і радість в Святому Дусі (Рим. 14, 17); вони забувають, що все чисто (Рим. 14, 20), і всяке творіння Боже добре і ніщо не негоже, якщо приймається з подякою (I Тим. 4, 4).
Справді спочатку роду людському Бог призначив в їжу насіння і плоди. ,, І сказав Бог: ось, Я дав вам усяку траву, що сіє насіння, яка є на всій землі…” (Бут. 1, 29). Бачимо, що спочатку створення на землі смерті не було. І всі тварини їли рослинну їжу. Але коли людина пошкодила свою природу гріхом і накликала прокляття на себе і на землю, то рослинна їжа виявилася недостатньою для роду людського, (так і як для тварин) і з Біблії ми знаємо, що після потопу Сам Бог разом із зеленню травною дає в їжу людям тварин, птахів і рибу (Бут. 9, 3). Отже, вживання м\'ясної їжі дозволене самим Богом і, як таке, воно не містить в собі нічого протизаконного і аморального.
Але вбиваючи тварин в їжу, за переконанням вегетаріанців, людина порушує принципи справедливості і співчуття до них. Вона позбавляє їх життя, яке дала їм не вона, і завдає їм такі жахливі страждання, що навіть звичним людям іноді важко бачити їхні муки. У творах вегетаріанців ("Наукові підстави вегетаріанства", "Етика їжі") цілі сторінки присвячені картинному опису тих жорстоких мук, яких завдають тваринам люди, ці "ласолюбні ненажери". Співчуття, звичайно, відчуття надзвичайно важливе, але тільки у такому разі, якщо воно носить тверезий і здоровий характер, а не помилковий і сентиментальний. Зустрічаються іноді персони, які падають в непритомність при виску собаки, але які залишаються байдужими до сліз і горя людини. Хто ж таке відчуття співчуття визнає здоровим і істинним? Коли наприклад в Індії в пошані більше корови, кури та змії, а люди поруч можуть гинути від голоду і хвороб. Коли колодязями багатих не можна користуватись бідним. Цей недолік індусів, релігією яких так захоплюються вегетаріанці головним чином за її піднесені принципи милосердя до тварин, властивий і вегетаріанству. Захищаючи права тварин, вегетаріанці, як мовиться, "схопили через край". Дуже багато хто з них визнає, що ,,тварини абсолютно однорідні з людиною і у фізичних, і в етичних відносинах”, як і людина ,,наділені розумом і етичним відчуттям”, іноді навіть ,,більшою мірою”, ,,тварини одного з людиною класу”, і мають однакове з нею право на життя, бо ,,вони наші брати”, і тому їх знищення є ,,братовбивством”.
Але міркуючи так вегетаріанці цим самим вважають себе прихильниками матеріалізму, які теж не бачить істотної різниці між людиною і тваринами. А матеріалізм давно вже втратив всякий кредит в очах ученого світу: немає жодного серйозного і неупередженого ученого, який би почав стверджувати, що внутрішній світ людини і тварин однаковий.
Ці матеріалістичні тенденції дуже шкодять чистоті вегетаріанського учення і не можна не пошкодувати, що вегетаріанці замість того, щоб вести справу проповіді своїх ідей в союзі зі Святою Церквою і у дусі учення Христового, вважають за краще черпати докази своїм переконанням з каламутних криниць помилкових учень.
Свящ. Роман Юрченко,
кандидат богословських наук,
доцент Європейського Університету
P.S. Адольф Гітлер майже не вживав м\'яса, любив класичну музику і собак, але це зовсім не заважало звершувати великі злодіяння.
Христос не був вегетаріанцем.
У тваринному світі, не всі звірята вегетаріанці, не завадило б і їм би довести що, наприклад, мишей їсти не етично.
font-size: medium; font-family: 'times new roman', 'times';