о.Василь Нестер
Значення Євхаристії у житті християнської родини
Науково практична конференція :
Євхаристія - основа християнського життя
21 квітня 2012р.Б.
Вітаю всіх учасників цієї важливої конференції, тематика якої є надзвичайно актуальною. Адже всі ми знаємо і віримо, про це нам говорить передання і досвід християнської Церкви, навчання Святих Отців, соборові повчання, що Євхаристія є справді вершиною і джерелом християнського життя, життя окремого християнина, родини і цілого суспільства. Одне з перших апостольських звернень теперішнього Святішого Отця папи Венедикта ХVІ «SACRAMENTUM CARITATIS» стосувалося саме Євхаристії. Окрім різних важливих аспектів Євхаристії (про які і ви також обговорюєте на цій зустрічі), папа присвячує особливу увагу тому, що Євхаристія, як Таїнство безмежної любові Бога до людини тісно пов’язане із Богом благословенною любов’ю чоловіка та жінки, які зв’язані Тайною Вінчання. Він пригадує, що і його попередник папа Іван Павло ІІ неодноразово підтверджував подружній характер Евхаристії і її особливий зв’язок із Тайною Вінчання. У своєму апостольському зверненні «Familiaris consortio» він зокрема говорить: «Євхаристія – це тайна нашого Спасіння. Це тайна Жениха і Невісти. Все християнське життя носить відбиток подружньої любові Христа і Церкви. Вже саме Хрещення, яке вводить нас у народ Божий, це є шлюбна тайна Бога і людини, яка передує весільному бенкету Євхаристії. А Євхаристія невичерпним способом укріплює нерозривну єдність і любов кожного християнського Подружжя. Папа пригадує нам повчання апостола Павла, який власне навчає, що подружня любов є таїнственним знаком люброві Христа до своєї Церкви, любові, яка досягла своєї кульмінації на хресті, який є виразом Його «шлюбу» із людством, і одночасно початком та серцем Євхаристії
Сама Тайна Вечеря можна сказати має родинний характер. На неї Христос збирає своїх найближчих, даючи їм на поживу своє Тіло і Кров. Перші Євхаристійні Жертви також здійснювалися у домах християнських родин, де побожні люди цілими сім’ями збиралися на «ламанні хліба».
Про цей зв’язок між Тайною Євхаристії, Літургією, і Шлюбом вказує нам сам обряд його здійснення. Сучасний чин Вінчання на перший погляд не має для нас очевидного зв’язку із Євхаристією, він перетворюється на свято, на яке ми запрошуємо родичів і друзів. Однак спробуймо вияснити для себе, що поза зв’язком з Євхаристією неможливо зрозуміти ні новозавітнє вчення про шлюб, ні сам обряд Вінчання в нашій Церкві.
Євхаристійне розуміння шлюбу ясно показує, що суть християнських вимог до людини – у відношенні до неї як образу Божого, як до учасника Божественного життя. Читаємо в перших сторінках Свяого Писання, що людина є створена на образ і подобу Божу, і ця людина була створена чоловіком та жінкою. Отже сам Господь заклав у сім’ю первісне покликання відображати цей образ Божий своїм життям.
Під час Вінчання ми бачимо двох людей, які входять у храм. (Храм, як цей новий Емаус, до якого ми прямуємо, щоби з’днатися з Богом, а найтісніше це відбувається у Тайні Євхаристії, у святому Причастю.) Сім’я за твердженням деяких отців, це подорож до Бога вдвох. Як у Таїні Хрещення, молодята приходять у храм зі світу, світу гріха темряви, щоби тут утворити новий заповіт любові з Богом і між собою, щоби відновити цей образ Божий.
На передподружніх науках я часто порівнюю обряд Вінчання із дорожньою картою, яка вказує напрям, відкриває правдиву і добру дорогу для спільного життя подружжя: (важливість зустрічі з Богом у храмі, «домашня церква» твориться з молитвою і участю цілої Церкви, Євангеліє на тетраподі і присяга на ньому, символіка обручок, вінців, свічок, тропар «святії мученики»… ).
Тайна Вінчання - це є також немов би «депозитна картка», бо в ній молодята отримують невичерпне джерело Божої благодаті, яка допоможе їм здійснювати своє покликання впродовж цілого життя.
Практика Вінчання перших християн, як і інших Святих Тайн, відбувалася завжди в контексті Божественнної Літургії. Древні християни звершували це Таїнство під час Євхаристії, коли подружня пара разом зі всією християнською спільнотою приступали до Божественної Євхаристійної Чаші, і єпископ, і вся громада, і самі вони усвідомлювали, який дар вони просять тут у Христа: з’єднати їх один з одним в союзі нерозлучної любові, вічний союз Божественної любові.
Тепер ми бачимо, що шлюб здійснюється окремо від Літургії, однак у самому чині бачимо, що багато елементів цієї Тайни вказують та пригадують нам про її євхаристійний характер. Початок Вінчання починається словами подібно як у Літургії «Благословенне Царство Отця і Сина і Святого Духа..», в центрі Апостол та Євангельське Читання, послідовність єктеній, молитва «Отче наш» і врешті обряд спільної чаші пригадує нам про ту первісну практику і важливість тайни, яка звершується.
З цього випливає, що християнське Подружжя, яке здійснене і Богом благословенне у храмі, не тільки у день шлюбу, але впродовж цілого життя покликане входити у цей храм, відчуваючи потребу єднання із Євхаристійним Христом, Головою цілої Церкви і їхньої домашньої церкви. «Не можемо жити без неділі» промовляли перші християни і збиралися цілими сім’ями на цій святій Трапезі – Євхаристії. Немислимо було також, щоб хтось легковажно попускав участі у Святому Причасті. Це є добрий приклад для наслідування для всіх сучасних родин.
Статистика свідчить, що у тих християнських сім’ях, де чоловік і жінка кожної неділі й у свята беруть участь у Божественній Літургії, а вдома разом щоденно моляться, розлучення відбуваються менше 1%.
Очевидно ми пам’ятаємо, що для важливої і доброї участі у Євхаристії мусимо бути належно приготовані - примиритися з Богом у Тайні Покаяння, тобто Сповіді. На дорозі до правдивого щастя як кожному з подругів, так і усій сім’ї перешкоджає будь-який гріх, з якого випливають шкідливі наслідки для душі, тіла та сімейного співжиття. Найнебезпечніше для розвитку подружжя – це алкоголь, наркотики, шкідлива музика, аморальні кінострічки, фільми жахів, а передусім контрацепція, стерилізація, аборти тощо. Небезпечними для Подружжя є не тільки такі великі пороки, але і все що робить нас негідними до прийняття Святого Причастя. (Приклад про мою дружину «Що дає Тобі Святе Причастя»…)
Важливо також пам’ятати, що у розумінні святих отців Літургія не починається з точно визначеної години у храмі. Вона починається ще за довго до цього. Літургісти пояснюють нам, що вона є кульмінацією всього молитовного добового правила (тобто Вечірні, Утрені, Часів…), які приготовляють людину до Божественної Літургії. Євхаристійний піст, молитви перед Причастям, відповідне духовне налаштування – взаємне примирення між членами родини… все це вказує усім домашнім, а особливо дітям, що всі побутові клопоти, справи, плани і мрії зосереджені довкола найважливішого – Христа, з яким прагнемо поєднатися на Божественній Літургії.
Рівно ж Святі отці кажуть, що Літургія продовжується і пілся закінчення відправи в церкві. Людина продовжує «літургісати». Місцем продовження цієї Літургії є якраз вже родина - «домашня церква». Це літургісання продовжується у наступних речах: облаштування покуття у домі, постійна приватна молитва кожного зокрема і спільна у колі сім’ї, читання і розважання над Божим словом та життям Святих, підготовка до частої Сповіді і Святе Причастя, читання християнських книг на родинну тематику, збереження і дотримання християнських звичаїв і традицій у родині…
В такій родині: батьки вчаться священнодіяти, служити, провадити, вказувати (словом і прикладом) куди іти… А діти – ті що наповнюються благодаттю і любов’ю своїх рідних, наслідують і відповідають повагою та послухом на любов і провід батьків. В такій сім’ї глибоко закорінений зв’язок із Пресвятою Євхаристією, яка, як ми вже казали, є вершиною та джерелом її життя.
Євхаристія – джерело жертвенної любові у родині.
Учасники Євхаристії закликаються і одночасно обдаровуються здатністю жити переможною любов'ю. Чи не тому любов багатьох заручених, подружніх пар, багатьох сімей, спільнот і друзів така слабка, що вони не черпають сили зі свого джерела - з Євхаристії? Постійно поглиблюючи участь в Євхаристії - в Св. Літургії, в Св. Причасті, - ми повинні оновлювати в собі джерело переможної любові, яка дозволяє здолати всяке зло, загрозливе любові і дружбі. Тоді страждання, смерть і хрест не будуть пов'язані з трагізмом і відчаєм, оскільки їх осяватиме переможна любов. Саме завдяки їй ми здатні страждати за інших, нести хрест іншої людини.
Страждання і смерть Христа, відтворні в Євхаристії, можна розглядати як процес заміни володіння жертвуванням.
Скільки сімей, друзів, спільнот не розпалося і продовжують існувати лише тому, що одна із сторін присвятила себе і пожертвувала собою для загального блага навіть тоді, коли друга сторона залишилася на рівні егоїстичного володіння! Скільки сімей збереглося лише тому, що один з подружжя взяв на себе майже весь тягар подружнього і родинного життя! Самопожертва, самовіддача себе улюбленій людині, без всякої користі і розрахунку, є вираженням справжньої подружньої любові.
Від початку, каже Св. Іван Золотоустий, Бог творячи чоловіка і жінку із одної природи, а саме творячи жінку з половини чоловіка, творить їх у взаємній гармонії, як ті, що доповнюють та потребують один одного. І не може бути інакше, бо кожен з нас є свідком, що коли в сім’ї панує гармонія, тоді діти ростуть добрими, подруги радісні і щасливі, впорядковане господарство, друзі, сусіди та родичі втішаються бачачи таке життя. Таке життя в гармонії приносить велику користь самим сім’ям та суспільству вцілому. Власне, задля цієї гармонії, каже Св. Іван Золотоустий, Св. Павло звертається до жінок: “Коріться своїм чоловікам, як Господеві.”
Що це означає коритися своєму чоловікові, як Господеві? “Якщо ти хочеш, щоб твоя жінка тобі корилася, як Церква Христові, тоді нехай твоя турбота про неї буде такою ж, як Христа про Церкву. І якщо це означає віддати своє життя за неї, то прошу. Якщо перетерпіти будь-яке приниження чи страждання заради неї, не відмовляйся!” Бо навіть, якщо ми зможемо здійснити це все, каже Св. Іван Золотоустий, ми ніколи не зможемо наблизитись до того, що зробив Христос. Ми, каже він, жертвуємо собою заради тієї що нас любить і з нами з’єднана, тоді як Він віддав себе заради тієї, що Його зненавиділа, обплювала, відкинула, зрадила, осміяла та повернула свою спину до нього. Ще, що дуже цікаво, Христос не повертає ту, що Його відкинула та зневажила через погрози, насильство чи терор, але змінює глибину її серця, принижуючи Себе, та віддаючи Себе у ненав’язливій любові. Це є взірець для наслідування і така любов повинна панувати в житті подруж сьогодні! “Так і ви чоловіки поводьтесь по відношкнню до своїх жінок”. Ніщо немає більшого впливу на життя подругів, каже Св. Іван Золотоустий, як звязок в такій жертвенній любові.
Шлюб і сім'я є для людини фундаментом, на який спирається будь-яка інша любов до ближнього.
Спираючись на любов матері і батька, діти будуть здатні повірити, що Бог їх дійсно любить; вони зможуть сформувати в собі істинне поняття про Бога, який є Любов. Любов батьків стає образом любові Бога. Це відповідальна і важлива місія батьків по відношенню до своїх дітей. Виконання цієї місії стане можливим лише тоді, коли подружжя спільно черпатиме з любові самого Бога, про яку безперервно нагадує Євхаристія. Оскільки людина сама по собі не здатна до любові, вона може лише ділитися з іншими тією любов'ю, яку заздалегідь отримала.
Євхаристія – дар і джерело вдячності.
Слово "Євхаристія" походить від грецького слова "eucharistia", що означає вдячність. Беручи участь в Євхаристії, в цьому найбільшому дарі Бога людині, християнин вчиться бути вдячним Богові і людям за все те, що він має і яким він є.
Будь-яка любов є даром: любов між нареченим і нареченою, подружня любов, батьківська, товариська, дружня, спільнотна і т. д. Євхаристія вчить нас не лише дякувати Богові, але також і взаємній подяці один одному. Спільне життя в шлюбі, в сім'ї, в дружньому колективі, в спільноті є обдаровуванням один одного, що ми робимо один для одного. Все стає даром.
Даром виявляються разом прожиті хвилини радості і щастя, взаємна турбота один про одного. Даром є і хрест, який ми несемо разом. Все це очищає нашу взаємну любов і не дозволяє замикатися в самих собі, вчить бути більш відвертими до людей і довіряти Богові.
Живучи разом, деколи протягом десятиліть, подружжя може зануритися в рутину і взаємні претензії. Саме тому, що ми отримуємо якийсь дар систематично і безкорисливо, може здатися, що він нам належить. Але це не так. Все, що дають один одному чоловік і дружина, повинно сприйматися з вдячністю. Подружнє життя починає розпадатися, коли позиція вдячності замінюється позицією вимогливості і претензій.
Подружжю слід використовувати кожну можливість, аби проявляти вдячність один до одного: чергові річниці весілля, родинні свята, дні народження дітей і тому подібне. Добре, якщо подружжя виражає свою вдячність один одному явно, зовнішніми знаками. Важливо було б пов'язати жести вдячності з Євхаристією, на Божественній Літургії, щоб, дякуючи один одного, ми одночасно дякували Господу. В такий спосіб ми визнаємо, що все дає нам Бог.
Вдячність приносить дух молодості і свіжості до взаємин подружжя. Вдячність ніколи не дозволяє їм забути про те, що вони є даром один для одного. Навіть багато років, прожитих разом, не повинні притупити цієї делікатності і чуйності. Здивування і захоплення викликають не стільки молоді закохані, які притягуються один до одного "силою природи", скільки літні подружні пари, які після прожитих разом десятиліть продовжують відноситися один до одного з такою ж ніжністю як в молодості. Чи можливо це? Життя багатьох сімейних пар переконує нас, що можливо.
Євхаристія, яка є найбільшою подякою, може стати для всякого відчуття людської любові і симпатії джерелом потреби у взаємній вдячності і вдячності Богові. Звідси можна зробити висновок, що дуже важливо нашу людську любов і дружбу і все наше родинне життя пов'язати з життям Євхаристії.
о.Василь Нестер,
Голова Комісії у справах родини СДЄ УГКЦ