Оля Волошанська
Жива парохія очима мирянина
Оля Волошанська,
активний член молодіжної спільноти при парохії Покрови Пресвятої Богородиці м.Самбора
«Служіть один одному, кожен тим даром, що його прийняв, як добрі управителі різноманітної Божої благодаті» I Петр.( 4,10 )
Що ми закладаємо в фундамент наших бачень про парохію? Це найперше питання, яким я задалася, коли обдумувала роль і цінність братерства людини з Богом. А й справді, життя парохії визначається не лише вписаними в історію вчинками чи діями, але і духовним станом парохіян, молитовною єдністю і баченням Господа в ближньому. Парохія – це приклад жертовності, відданості і любові заради інших. Це відчуття себе в іншій людині і її потребах. Це розуміння потреби допомоги від інших. Іншими словами, парохія – це заміна «я» на «ми».
З одного боку, здавалося, що для ідеальної картини потрібні лише люди, парох і церква. Але що оживить ту картину, як не сяючі очі вірних, як не відкриті обійми пароха і як не наповнена спокоєм церква, де чути відгомін власної душі?
Жива парохія…таке просте поєднання, але стільки змісту і значення. Кожен має свою думку, що воно мало б означати, проте є щось, що об’єднає ті розуміння – наша віра. Віра не лише як абстрактний показ її центру, а як довіра до ближнього і готовність жертви. Правду кажуть – вірити значить довіряти. При Хрещенні нам дарують ту віру, а потім впродовж всього життя вчать бути гідними її. Легко говорити, що я віруюча людина, але миттєво згадуються слова священика, що бути віруючим означає бути віруючим всюди, означає не дивитися на ближнього з-під лоба, а прийняти його, означає бачити людину як Боже творіння, а не як мішок з гріхами.
З іншого боку, жива парохія – плід ревної та спільної праці всіх парохіян, або духовний дім кожного паломника, який шукає пристановища біля Бога. Іншими словами, жива парохія є глибока присутність Бога між парохіянами, де чується бажання не зрікатися, як Петро, не зраджувати, як Юда, не глумитися, як первосвященики, не покидати, як більшість. А милосердя, довіра, молитва і апостольство є невід’ємними аспектами щастя кожного. Жива парохія там, де разом радіють і плачуть, де співстраждають і розраджують, де разом моляться і допомагають. Вона там, де люди творять ідилію у нетрях земного життя. Жива парохія – це єдність людей у Бозі і в людях.
Читаючи Вихід у Старому Завіті, можна провести аналогію між теперішніми парохіянами та ізраїльським народом. Мойсей вів їх з неволі і зближав з Богом. Проте людям бракувало видовищ і вони зробили собі ідола – золотого тельця або ж видимого бога. Ми рідко усвідомлюємо, що Господь діє через нас і в нас. Він орудує нами як знаряддям для досягнення правильної і найвищої цілі. Його видима відсутність утверджує нас у вірі. Ісус казав: «Блаженні ті, хто не бачили й увірували». Іншим прикладом може бути сам Ісус з апостолами. Він навчав праведності життя, а вони несли ті знання і провидіння до людей. Так і парохіянам потрібно стати апостолами своєї віри й дарувати усвідомлення тієї Жертви людям.
На шляху становлення парохії живою є багато перешкод, земних перешкод. Бо так тяжко інколи переступити через себе і зробити добро тому, хто колись зробив боляче, тяжко навернутися з грішного шляху і піти вузькою стежкою святості, тяжко забути себе заради ближнього. Проте завжди знайдуться «засоби виживання»: віра, знак хреста і Таїнство Покаяння. Віра у те, що можливо вибратися з пропасти. Знак хреста, як символ того, що за мене Він страждав і дав себе вбити. Покаяння, як сміливість сказати все, що зараз вже в минулому і навернутися до праведного життя.
На мою думку, кожен парохіянин повинен сказати своє «ТАК» і не звертати з обраного шляху, а йти за світлом своєї віри. А найперше завдання – бути дороговказом для інших. Так, важко усвідомити важливість себе поміж парохіянами, але кожен створений на образ і подобу Божу. А жива парохія це і є присутність Бога поміж нами. Тому, в кожному з нас є частина Його милосердя, доброти і смирення, а всі ми є тілом Господнім. Вбивати Бога в собі означає ставати слабшим перед самим собою і втрачати чистоту свідомості й прозорість думок. Отже, будучи в Господі, а він в нас, не забуваймо про те, чим Ісус пожертвував заради нас, а гідно несімо Його в своєму серці!
Пропонуємо декілька практичних порад для творення живої парохії:
Родина
• Започаткувавти святкування дня парохіяльної родини (Літургія, благословення родин, Агапе);
• Щорічні прощі для родин та реколекції, де б діти і батьки мали окрему програму;
• Створити спільноту подружніх пар, наприклад «Кана Галилейська» – існує в Самборі);
Молодь:
• Щорічні велопрощі до святих місць;
• Благодійні акції на парохії (День Святого Миколая, День Дитини і т.д.);
• Нічні чування на празники;
• Нічні прощі до святих місць;
• Спортивні християнські табори;
• Допомога церкві: фами, прибирання церкви, квіти і т.д.
• Гуртки іноземної мови та ін..
• Проведення опитувань на парохії, наприклад на тему: «Моя участь у живій парохії»
Діти:
• Виставки дитячих робіт: малюнок на склі, цікава писанка, листівка і т.д.
• Різноманітні гуртки;
• Залучення дітей до літургійного життя у цікавий спосіб, наприклад: збирати пелюстки, творячи квітку для Ісуса, збирати цеглинки (Я будую храм!) та ін..;
• Спільні забави;
Дорослі:
• Заохочувати до участі в святкуванні празників, наприклад, організація частування на парохії;
• Організовувати екскурсії, поїздки для дітей;
• Проводити зустрічі з цікавими людьми, бесіди;
• Допомога церкві;
• Організовувати конференції, наприклад, «на тему «Євхаристія – основа християнського життя» (відбулося в Самборі)
Особи неповносправні:
• Утворити спільноту, наприклад «Віра і Світло», або інші;
• Організувати майстерки;
• Проводити спільні поїздки, частування, відвідини один одних;
• Підготовити і провести Урочисте Святе Причастя.