жива парохія
Переможці конкурсу "Жива парохія"
1 червня 2012 року конкурсне журі підбило підсумки конкурсу і визначило його переможців.
На конкурс надійшло декілька десятків робіт із усіх єпархій УГКЦ. Найактивнішою була Самбірсько-Дрогобицька єпархія.
Конкурсне журі зустрілося із трудністю у визначенні переможця конкурсу, тому було прийнято рішення визнати дві роботи в якості переможців. Ще три роботи були визнані лауреатами згідно положення конкурсу.
Імена переможців:
- Жерноклеєв Олег, парохія свв. Кирила і Мефодія у с. Крихівці, Івано-Франківська область, Івано-Франківська архиєпархія
- Шутков Олександр, парохія Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії у м. Чорткові, Тернопільська область, Бучацька єпархія.
Імена лауреатів:
- Москалюк Олеся, парохія Успіння Пресвятої Богородиці в смт. Скала-Подільська, Борщівський р-н., Тернопільська область, Бучацька єпархія
- Онуферко Юрій, парохія Успіння Пресвятої Богородиці у м.Тернополі, Тернопільсько-Зборівська архиєпархія
- Волошанська Оля, парохія Покрова Пресвятої Богородиці у м. Самборі, Львівська область, Самбірсько-Дрогобицька єпархія
На переможців конкурсу очікує ціний приз та запрошення на безкоштовну участь у тренінгу для мирянських активістів.
Лауретів конкурсу очікує заохочувальний приз, а також запрошення на безкоштовну участь у тренінгу для мирянських ативістів.
Лауреатом переможцем стала активна молода людина нашої парохії - Оля Волошанська. Вітаємо її. Важливо також відзначити ще одну молоду людину з нашої парохії - Тетяну Созанську, яка також зробила свій внесок у цю справу, підготувавши свій твір. Подаємо твори дівчат для загального читання.
Жива парохія очима мирянина
Оля Волошанська
«Служіть один одному, кожен тим даром, що його прийняв, як добрі управителі різноманітної Божої благодаті» I Петр.( 4,10 )
Що ми закладаємо в фундамент наших бачень про парохію? Це найперше питання, яким я задалася, коли обдумувала роль і цінність братерства людини з Богом. А й справді, життя парохії визначається не лише вписаними в історію вчинками чи діями, але і духовним станом парохіян, молитовною єдністю і баченням Господа в ближньому. Парохія – це приклад жертовності, відданості і любові заради інших. Це відчуття себе в іншій людині і її потребах. Це розуміння потреби допомоги від інших. Іншими словами, парохія – це заміна «я» на «ми».
З одного боку, здавалося, що для ідеальної картини потрібні лише люди, парох і церква. Але що оживить ту картину, як не сяючі очі вірних, як не відкриті обійми пароха і як не наповнена спокоєм церква, де чути відгомін власної душі?
Жива парохія…таке просте поєднання, але стільки змісту і значення. Кожен має свою думку, що воно мало б означати, проте є щось, що об’єднає ті розуміння – наша віра. Віра не лише як абстрактний показ її центру, а як довіра до ближнього і готовність жертви. Правду кажуть – вірити значить довіряти. При Хрещенні нам дарують ту віру, а потім впродовж всього життя вчать бути гідними її. Легко говорити, що я віруюча людина, але миттєво згадуються слова священика, що бути віруючим означає бути віруючим всюди, означає не дивитися на ближнього з-під лоба, а прийняти його, означає бачити людину як Боже творіння, а не як мішок з гріхами.
З іншого боку, жива парохія – плід ревної та спільної праці всіх парохіян, або духовний дім кожного паломника, який шукає пристановища біля Бога. Іншими словами, жива парохія є глибока присутність Бога між парохіянами, де чується бажання не зрікатися, як Петро, не зраджувати, як Юда, не глумитися, як первосвященики, не покидати, як більшість. А милосердя, довіра, молитва і апостольство є невід’ємними аспектами щастя кожного. Жива парохія там, де разом радіють і плачуть, де співстраждають і розраджують, де разом моляться і допомагають. Вона там, де люди творять ідилію у нетрях земного життя. Жива парохія – це єдність людей у Бозі і в людях.
Читаючи Вихід у Старому Завіті, можна провести аналогію між теперішніми парохіянами та ізраїльським народом. Мойсей вів їх з неволі і зближав з Богом. Проте людям бракувало видовищ і вони зробили собі ідола – золотого тельця або ж видимого бога. Ми рідко усвідомлюємо, що Господь діє через нас і в нас. Він орудує нами як знаряддям для досягнення правильної і найвищої цілі. Його видима відсутність утверджує нас у вірі. Ісус казав: «Блаженні ті, хто не бачили й увірували». Іншим прикладом може бути сам Ісус з апостолами. Він навчав праведності життя, а вони несли ті знання і провидіння до людей. Так і парохіянам потрібно стати апостолами своєї віри й дарувати усвідомлення тієї Жертви людям.
На шляху становлення парохії живою є багато перешкод, земних перешкод. Бо так тяжко інколи переступити через себе і зробити добро тому, хто колись зробив боляче, тяжко навернутися з грішного шляху і піти вузькою стежкою святості, тяжко забути себе заради ближнього. Проте завжди знайдуться «засоби виживання»: віра, знак хреста і Таїнство Покаяння. Віра у те, що можливо вибратися з пропасти. Знак хреста, як символ того, що за мене Він страждав і дав себе вбити. Покаяння, як сміливість сказати все, що зараз вже в минулому і навернутися до праведного життя.
На мою думку, кожен парохіянин повинен сказати своє «ТАК» і не звертати з обраного шляху, а йти за світлом своєї віри. А найперше завдання – бути дороговказом для інших. Так, важко усвідомити важливість себе поміж парохіянами, але кожен створений на образ і подобу Божу. А жива парохія це і є присутність Бога поміж нами. Тому, в кожному з нас є частина Його милосердя, доброти і смирення, а всі ми є тілом Господнім. Вбивати Бога в собі означає ставати слабшим перед самим собою і втрачати чистоту свідомості й прозорість думок. Отже, будучи в Господі, а він в нас, не забуваймо про те, чим Ісус пожертвував заради нас, а гідно несімо Його в своєму серці!
Пропонуємо декілька практичних порад для творення живої парохії:
Родина
• Започаткувавти святкування дня парохіяльної родини (Літургія, благословення родин, Агапе);
• Щорічні прощі для родин та реколекції, де б діти і батьки мали окрему програму;
• Створити спільноту подружніх пар, наприклад «Кана Галилейська» – існує в Самборі);
Молодь:
• Щорічні велопрощі до святих місць;
• Благодійні акції на парохії (День Святого Миколая, День Дитини і т.д.);
• Нічні чування на празники;
• Нічні прощі до святих місць;
• Спортивні християнські табори;
• Допомога церкві: фами, прибирання церкви, квіти і т.д.
• Гуртки іноземної мови та ін..
• Проведення опитувань на парохії, наприклад на тему: «Моя участь у живій парохії»
Діти:
• Виставки дитячих робіт: малюнок на склі, цікава писанка, листівка і т.д.
• Різноманітні гуртки;
• Залучення дітей до літургійного життя у цікавий спосіб, наприклад: збирати пелюстки, творячи квітку для Ісуса, збирати цеглинки (Я будую храм!) та ін..;
• Спільні забави;
Дорослі:
• Заохочувати до участі в святкуванні празників, наприклад, організація частування на парохії;
• Організовувати екскурсії, поїздки для дітей;
• Проводити зустрічі з цікавими людьми, бесіди;
• Допомога церкві;
• Організовувати конференції, наприклад, «на тему «Євхаристія – основа християнського життя» (відбулося в Самборі)
Особи неповносправні:
• Утворити спільноту, наприклад «Віра і Світло», або інші;
• Організувати майстерки;
• Проводити спільні поїздки, частування, відвідини один одних;
• Підготовити і провести Урочисте Святе Причастя.
«Жива парохія очима мирянина»
Тетяна Созанська
«Порятунок – результат того, що зробив для нас Христос, наша подяка – результат того, що зробили для Нього ми».
Христос знайшов своє місце на хресті, щоб дати нам місце на небесах. Ісус пробачив нас, зігрів любов’ю, омив кров’ю, подарував вічне життя. А чи хтось замислювався, що Він зробив для Ісуса, для своєї віри, для своєї парохії? Багато людей відповіли б, що замислювались, і тільки. Адже, що потрібно ще? Ми ж віримо у Бога, молимося, відвідуєм Богослужіння. Цього ж має вистачити! Насправді, це такий собі обов’язковий мінімум кожного віруючого, щось на кшталт прийому їжі. Без неї не може прожити жодна людина, так само, як без церкви християнин.
Парохія – це громада християн, об’єднаних навколо храму, яка віддає себе проблемам церкви. Активна участь у службах, поширенні віри, місіонерській діяльності, справах милосердя та благородності, релігійному вихованні молодшого покоління – все це присутнє в «живій парохії». Зокрема, життя парохіянина є повним спілкування, пізнання людей і себе, а в першу чергу Бога. Саме активна участь у житті парохії зможе якісно поповнити отой «мінімум». На теперішній час церква переживає свої не найгірші часи, адже процес придушення греко-католицької церкви закінчився ще у 1989 році. Тож чому не скористатися такою можливістю і віддатися Богові, творячи «живу парохію».
Але у XXI столітті на зміну проблемі XX-го прийшла інша – «постійна занятість». Хтось зраненька біжить на роботу, хтось на навчання, одні і другі на меті мають матеріальне благо. Пізніше повернувшись ввечері, когось чекає сім’я, а когось підготовка до іспитів. Лягаєш спати зовсім виснаженим. А коли приходять вихідні, хочеться відпочити, не думати ні про що. Чи такого життя прагнув кожний з нас? Насправді, справжня свобода – це життя з Богом. Він – на першому місці і дбає про нас. Його слова: «Отож, не журіться кажучи: що ми будемо їсти; що будемо пити або у що ми зодягнемось? Бо ж усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперше Царства Божого й правди його, а все це вам додасться (Мт. 6,32- 33) підтверджують це. Так само Бог не потребує від нас голову повну фактів, а серце повне віри. Отже, потрібно лише великий запал і бажання, тоді обов’язково знайдеться значно більше часу для Ісуса.
Щодо практичних дій, то пропонуємо наступне:
1) без активності самого пароха будувати живу парохію неможливо. Активний парох є свідком живої парохії. Він повинен часто закликати людей до активності, підтримувати людей, які прагнуть щось робити.
2) проводити пасторальну працю з різновіковою категорією людей, ви користовувати найрізноманітніші засоби та методики відповідно до притаманних даному віку характеристик.
3) підтримувати молодих людей, в яких є великий творчий потенціал.
4) організовувати благодійні заходи, прощі, екскурсії, виступи, концерти.
5) створити організаційну групу, в яку б входили активні представники різних вікових груп. Ця орггрупа стала б живим «двигуном» живої парохії. Під керівництвом пароха втілювала б в життя різноманітні види діяльності, допомагала своїй Церкві і парохії.